Дерев'яний підсвічнки з ручкою та прямою свічкою, Владимир-Волынский

Свічка, свіча — засіб для освітлення, а в деяких випадках також і для священнослужіння, найчастіше у формі циліндра із твердого горючого матеріалу, що у розтопленому стані перетворюється у полум'я за допомогою ґноту.
Існують також декоративні свічки різної форми та забарвлення.
Свічка - як уособлення небесного вогню, відігравала значну роль не тільки в повсякденному, а й в обрядовому житті українців. Вона була обов'язковим ритуальним атрибутом впродовж всього життя людини: під час народження, весілля та смерті. Це було пов'язано із традиційним пошануванням давніми українцями вогню. Свічка набула особливого значення в народній магії, її застосовували як один із найважливіших оберегів. Особливо зросла роль свічки за часів християнства.
В Україні було поширеним домашнє виготовлення свічок, навіть після появи заводського виробництва. Свічки робили з воску. Український фольклорист Микола Сумцов наголошував на тому, що «українські селяни дуже любили „божу муху“, бо навіть маленька пасіка давала меду на Спаса й воску на свічку Господу».